GP2
 | |
| Офіційна назва | GP2 Series |
|---|---|
| Категорія | Одномісні автомобілі з відкритими колесами |
| Регіон | Міжнародний |
| Компанія або організація | GP2 Motorsport Limited, FIA |
| Перший сезон | 2005 |
| Останній сезон | 2016 |
| Пілотів | 26 |
| Команд | 13 |
| Постачальники шасі | Dallara |
| Постачальники двигунів | Mecachrome[a] |
| Постачальники шин | Pirelli |
| Останній Чемпіон серед пілотів | .svg){kind=small} П'єр Гаслі |
| Останній Чемпіон серед команд |  Prema Racing |
| Вебсайт | gp2series.com |
Серія GP2 (англ. GP2 Series) — чемпіонат з автоперегонів на автомобілях із відкритими колесами, започаткований 2005 року після скасування Формули-3000, яка тривалий час слугувала головним підготовчим етапом для Формули-1. Концепцію нового формату розробили Берні Екклстоун та Флавіо Бріаторе,[1] причому Екклстоун також зарезервував за собою права на назву GP1.[2] Організатором і керівником змагань виступив Бруно Мішель. У 2010 році для підготовки гонщиків до участі в GP2 створили молодшу серію GP3,[3] а 2017 року саму GP2 реорганізували та перейменували на Чемпіонат Формули-2 FIA.
Для забезпечення фінансової доступності змагань для команд та якіснішої підготовки гонщиків до виступів у Формулі-1, регламент GP2 зобов’язував усі колективи використовувати однакові шасі, двигуни та шини від єдиного постачальника. Це дозволяло оцінювати насамперед майстерність самого пілота. Практично всі етапи серії, за винятком трьох, проводили як гонки підтримки під час вікендів Формули-1. Такий підхід підвищував популярність змагань, надавав гонщикам можливість здобути досвід у середовищі Гран-прі, а також дозволяв використовувати вже підготовлену інфраструктуру, зокрема залучати маршалів і медичні служби. Календар GP2 складався здебільшого з європейських автодромів, однак етапи серії відбувалися й на інших міжнародних трасах, зокрема на Міжнародному автодромі Сепанг у Малайзії та вуличній трасі Марина-Бей у Сінгапурі.
Багато пілотів розглядали GP2 як останню сходинку для переходу до Формули-1. За увесь час до Формули-1 перейшло 35 пілотів GP2, а переможці перших двох сезонів Ніко Росберг та Льюїс Гамільтон здобули чемпіонські титули. Водночас низка пілотів потрапила до Формули-1 оминаючи GP2, зокрема Себастьян Феттель, Пол ді Реста, Данієль Ріккардо, Жан-Ерік Вернь, Вальттері Боттас, Кевін Магнуссен та Макс Ферстаппен.
У 2012 році відбулося злиття основної серії GP2 та Азійської серії GP2 в єдиний розширений чемпіонат.[4]
У п’ятницю проводили 30-хвилинну сесію вільних заїздів та 30-хвилинну кваліфікацію. Результати кваліфікації визначали порядок старту в суботній гонці, дистанція якої становила приблизно 170 кілометрів або одну годину.[5]
Під час суботнього заїзду кожен пілот був зобов'язаний зробити піт-стоп із заміною щонайменше двох шин.[5]
У неділю відбувалася спринтерська гонка довжиною приблизно 120 кілометрів або 45 хвилин. Порядок на стартовій решітці визначали за підсумками суботнього заїзду з використанням реверсу для першої вісімки пілотів. Таким чином гонщик, який фінішував восьмим у суботу, розпочинав спринт із поул-позиції, а переможець стартував з восьмого місця.[5] Дистанцію спринту збільшили з 80 до 120 кілометрів на етапі 2005 року на Нюрбургринзі, що збіглося зі скасуванням другої кваліфікаційної сесії Формули-1 у неділю вранці.[6][7]
Пілот, який здобував поул-позицію до суботньої гонки, отримував два додаткові очки.[6]
За найшвидше коло в кожній з гонок нараховували одне очко.[8] Винятком був лише сезон 2005 року, коли за це давали два очки.[6] Для отримання бонусу гонщик мав подолати щонайменше 90% дистанції заїзду. З сезону 2006 року обов'язковою умовою також став старт з належної позиції на стартовій решітці, а з 2008 року — фініш у першій десятці.
За такої системи максимальна кількість очок, яку пілот міг вибороти за один етап, становила 20. Для цього необхідно було здобути поул-позицію, виграти обидві гонки та показати найшвидший час кола в кожній із них. Такого результату за всю історію серії досягли лише двічі. Уперше це вдалося Нельсону Піке-молодшому на дев’ятому етапі сезону 2006 року на Хунгароринзі, а вдруге — Ніко Гюлькенбергу на п’ятому етапі сезону 2009 року на Нюрбургринзі.
З сезону 2012 року серія GP2 змінила систему нарахування очок, упровадивши для основних гонок регламент, аналогічний тому, що використовувався у Формулі-1.[9]
За здобуття поул-позиції в основній гонці пілот отримував чотири очки, а за найшвидше коло в кожному із заїздів нараховували по два очки. Таким чином максимальна кількість очок, яку гонщик міг здобути за один етап, становила 48.
Усі команди серії GP2 використовували однакові боліди, побудовані на базі карбонового монокока Dallara. Вони оснащувалися атмосферним двигуном Mecachrome V8 із системою вприскування пального та шинами Pirelli (сліками для сухої траси та дощовою гумою з протектором). Загальна маса боліда разом із пілотом становила 688 кг.[10]
За час існування серії GP2 компанія Dallara розробила усі три покоління болідів. Перший болід GP2/05 використовувався протягом трьох сезонів. У 2006 році він отримав двоплощинне заднє антикрило, а триплощинну конструкцію з попереднього сезону використовували лише на етапі в Монако. Конструктори також посилили передні верхні й нижні важелі, а також передні та задні кулаки підвіски.[8] Болід 2007 року отримав додаткове середнє крило на кожусі двигуна, нові вихлопні дефлектори та Т-подібні крильця на бічних понтонах, а також повністю оновлену конструкцію заднього антикрила.[11]
У 2008 році дебютував GP2/08, який, як і його попередник, використовувався протягом трьох сезонів. Болід GP2/08 помітно відрізнявся від свого попередника. Передня частина отримала новий, виражено низький носовий обтічник, підвіску з одинарним кілем та оновлену конструкцію переднього антикрила.[12] Конструкцію та дизайн задньої частини повністю оновили. Профільований кожух двигуна значно щільніше облягав двигун Mecachrome, а задня частина бічних понтонів отримала нові вентиляційні дефлектори та оновлену версію отворів у формі «акулячих зябер», які ненадовго з'являлися у сезоні 2006 року. Задній край кожуха двигуна звужувався до суттєво зміненого й набагато акуратнішого вузла вихлопної системи, тоді як заднє антикрило стало подальшим розвитком конструкції 2007 року.[13] Автомобіль також оснастили панелями захисту кокпіта від проникнення та спроєктували відповідно до тогочасних стандартів Формули-1. Завдяки цьому він став єдиним болідом поза межами цієї серії, який успішно пройшов краш-тест Формули-1 2007 року.[14][15]
GP2/11 дебютував у 2011 році та використовувався до останнього сезону серії, а також у першому сезоні Чемпіонату Формули-2 FIA. Метою розробки нового боліда було максимально наблизити його поведінку та зовнішній вигляд до стандартів Формули-1 того часу. Заднє антикрило зробили вужчим і змістили трохи вперед, через що машина втратила значну частину задньої притискної сили. Переднє антикрило, навпаки, зробили значно більшим, а ніс боліда — вищим і похилим, щоб збалансувати аеродинаміку. Болід також отримав новий збільшений дифузор, який працював в значно ширшому діапазоні дорожнього просвіту, що дозволяло командам використовувати м'якшу задню підвіску для покращення зчеплення з трасою. Щоб звільнити простір і дати інженерам більше можливостей для роботи з габаритами та потоками повітря навколо величезного дифузора, вихлопні труби перенесли на верхню частину корпусу коробки передач.[16] Попри суттєві зовнішні відмінності, базова конструкція шасі принципово не змінилася, за винятком збільшеної зони захисту голови пілота.[17] У 2015 році GP2/11 отримав систему зменшення лобового опору повітря (DRS) задля покращення обгонів, запозичивши аналогічну ідею відкриття заднього антикрила, що й у Формулі-1.[18]
На усіх болідах GP2 використовувався чотирилітровий атмосферний двигун Mecachrome V8 із розподіленим електронним уприскуванням пального. Двигун декілька раз отримував оновлення внутрішніх компонентів, паливних карт та програмного забезпечення для підвищення потужності й економічності.[8][19] В останній своїй конфігурації силова установка розвивала 612 к. с. при 10000 об/хв та 500 Н·м крутного моменту при 8000 об/хв. Двигун потребував капітального ремонту після 3600—4000 кілометрів пробігу.[20][21] За керування двигуном і коробкою передач відповідав електронний блок Magneti Marelli Marvel 8 із вбудованою системою збору та реєстрації даних.[20]
В більшості сезонів трансмісію для серії виготовляла компанія Hewland. Це була шестиступінчаста секвентальна коробка передач з електронним керуванням за допомогою підкермових пелюсток, а задня передача вмикалася кнопкою на кермі.[20] В перших сезонах виробником виступала компанія GearTek і в 2006 році її коробка передач отримала новий восьмипозиційний селекторний барабан із храповим механізмом, оновлене програмне забезпечення, а також нову систему фіксації поперечного вала, покликану покращити чіткість перемикання передач. Ці зміни мали остаточно усунути проблеми з трансмісією, які зіпсували гонки кільком пілотам у 2005 році.[19]
Компанія O.Z. Racing виступала ексклюзивним постачальником колісних дисків для всіх болідів серії GP2 з 2005 року й аж до її останнього сезону.[20]
З 2011 року єдиним постачальником шин для серії виступала компанія Pirelli.[22] У GP2 використовували ті ж самі склади гуми, що й у Формулі-1. Розмірність передніх шин становила 245/660-R13, а задніх — 325/660-R13.[20] Раніше, з 2005 по 2010 рік, офіційним шинним партнером серії GP2 була компанія Bridgestone. У 2006 році серія остаточно перейшла на сліки без канавок у стилі Формули-1, які використовувалися у 2005 році.[19]
Компанія Brembo постачала моноблочні гальмівні супорти та дзвони гальмівних дисків, розроблені ексклюзивно для серії GP2, а компанія Hitco постачала карбонові гальмівні диски та колодки.[20]
З 2011 року компанія XAP Technology виступала ексклюзивним постачальником керма XAP для болідів серії GP2, а також приладового дисплея на кермі XAP SX. Кермо XAP мало 6 кнопок на передній панелі та 5 пелюсток (DRS, перемикання передач і зчеплення) з тильного боку.[20]
За даними досліджень і передсезонних тестів на стабільність, GP2/05 2005 року розганявся від 0 до 200 км/год за 6,7 секунди. Максимальна швидкість боліда становила 320 км/год. GP2/11 2011 року розганявся від 0 до 200 км/год за 6,6 секунди, а його максимальна швидкість в аеродинамічній конфігурації для Монци сягала 330 км/год.[20]
| Сезон | Пілот | Команда | Поули | Перемоги | Подіуми | Н/к | Очки | % очок | Здобуто | Перевага | Прим. |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 2005 |  Ніко Росберг |
ART Grand Prix |
4 | 5 | 12 | 5 | 120 | 52,288 | Основна гонка в Бахрейні 2005 | 15 | [23] |
| 2006 |  Льюїс Гамільтон |
ART Grand Prix |
1 | 5 | 14 | 7 | 114 | 53,521 | Основна гонка в Монці 2006 | 12 | [24] |
| 2007 | Тімо Ґлок |
iSport International |
4 | 5 | 10 | 4 | 88 | 41,315 | Спринтерська гонка в Валенсії 2007 | 11 | [25] |
| 2008 | Джорджо Пантано |
 Racing Engineering |
4 | 4 | 7 | 4 | 76 | 38,000 | Основна гонка в Монці 2008 | 12 | [26] |
| 2009 | Ніко Гюлькенберг |
ART Grand Prix |
3 | 5 | 10 | 5 | 100 | 50,000 | Спринтерська гонка в Монці 2009 | 25 | [27] |
| 2010 |  Пастор Мальдонадо |
Rapax |
4 | 4 | 7 | 4 | 87 | 43,500 | Спринтерська гонка в Монці 2010 | 12 | [28] |
| 2011 | Роман Грожан |
DAMS |
1 | 5 | 10 | 6 | 89 | 49,444 | Основна гонка на трасі Спа-Франкоршам 2011 | 35 | [29] |
| 2012 | .svg){kind=small} Давіде Вальсеккі |
DAMS |
2 | 4 | 10 | 5 | 247 | 42,882 | Основна гонка на трасі Марина-Бей 2012 | 25 | [30] |
| 2013 | .svg){kind=small} Фабіо Лаймер |
Racing Engineering |
1 | 3 | 7 | 1 | 201 | 38,068 | Основна гонка на трасі Яс-Марина 2013 | 20 | [31] |
| 2014 | Джоліон Палмер |
DAMS |
3 | 4 | 12 | 7 | 276 | 52,272 | Основна гонка в Сочі 2014 | 47 | [32] |
| 2015 | .svg){kind=small} Стоффель Вандорн |
ART Grand Prix |
4 | 7 | 16 | 7 | 341,5 | 68,643 | Спринтерська гонка в Сочі 2015 | 160 | [33] |
| 2016 | П'єр Гаслі |
Prema Racing |
4 | 4 | 9 | 3 | 219 | 41,477 | Спринтерська гонка на трасі Яс-Марина 2016 | 8 | [34] |
| Сезон | Команда | Поули | Перемоги | Подіуми | Н/к | Очки | Здобуто | Перевага | Прим. |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 2005 | ART Grand Prix |
5 | 7 | 19 | 7 | 187 | Спринтерська гонка на трасі Спа-Франкоршам 2005 | 61 | [23] |
| 2006 | ART Grand Prix |
1 | 6 | 22 | 9 | 180 | Основна гонка на трасі Істанбул Парк 2006 | 12 | [24] |
| 2007 | iSport International |
5 | 6 | 13 | 6 | 118 | Основна гонка в Валенсії 2007 | 31 | [25] |
| 2008 | Barwa International Campos Team |
0 | 4 | 9 | 3 | 103 | Спринтерська гонка в Монці 2008 | 8 | [26] |
| 2009 | ART Grand Prix |
3 | 7 | 22 | 6 | 180 | Основна гонка в Алгарве 2009 | 65 | [27] |
| 2010 | Rapax |
5 | 4 | 9 | 5 | 115 | Спринтерська гонка на трасі Яс-Марина 2010 | 5 | [28] |
| 2011 | Barwa Addax Team |
4 | 2 | 9 | 1 | 101 | Спринтерська гонка в Монці 2011 | 12 | [29] |
| 2012 | DAMS |
2 | 4 | 14 | 5 | 342 | Спринтерська гонка на трасі Марина-Бей 2012 | 6 | [30] |
| 2013 |  Russian Time |
3 | 5 | 9 | 5 | 273 | Спринтерська гонка на трасі Яс-Марина 2013 | 0 | [31] |
| 2014 | DAMS |
4 | 5 | 14 | 7 | 349 | Основна гонка на трасі Яс-Марина 2014 | 57 | [32] |
| 2015 | ART Grand Prix |
4 | 8 | 19 | 8 | 410 | Основна гонка другого етапу в Бахрейні 2015 | 160 | [33] |
| 2016 | Prema Racing |
6 | 9 | 17 | 5 | 430 | Основна гонка в Сепангу 2016 | 172 | [34] |
Станом на сезон Формули-1 2020 року, 35 зі 174 пілотів серії GP2 виступали у Формулі-1 (20,1%).
| Пілот | GP2 | Формула-1 | Інші значні титули після GP2 | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Сезони | Перегони | Перемоги | Подіуми | Найк. поз. | Сезони | Перша команда | Перегони | Перемоги | Подіуми | ||
| Ніко Росберг |
2005 | 23 | 5 | 12 | 1 | 2006—2016 | Williams | 206 | 23 | 57 | Формула-1 (2016) |
 Скотт Спід |
2005 | 23 | 0 | 5 | 3 | 2006—2007 | Toro Rosso | 28 | 0 | 0 | Чемпіонат з ралі-кросу Global RallyCross (2015, 2016, 2017) |
| Льюїс Гамільтон |
2006 | 21 | 5 | 14 | 1 | 2007—2026 | McLaren | 397 | 106 | 208 | Формула-1 (2008, 2014—2015, 2017—2020) |
 Гейккі Ковалайнен |
2005 | 23 | 5 | 12 | 2 | 2007—2013 | Renault | 111 | 1 | 4 | Super GT (2016) |
 Сакон Ямамото |
2007—2008 | 21 | 0 | 0 | 23 | 2006—2007, 2010 | Super Aguri | 21 | 0 | 0 | |
| Кадзукі Накадзіма |
2007 | 21 | 0 | 6 | 5 | 2007—2009 | Williams | 36 | 0 | 0 | Формула-Ніппон (2012), Суперформула (2014), FIA WEC (2018—19), 24 Години Ле-Мана (2018, 2019, 2020) |
| Тімо Ґлок |
2006—2007 | 40 | 7 | 15 | 1 | 2004, 2008—2012 | Jordan | 91 | 0 | 3 | |
 Нельсон Піке мол. |
2005—2006 | 43 | 5 | 13 | 2 | 2008—2009 | Renault | 28 | 0 | 1 | Формула E (2014—15) |
| Себастьєн Буемі |
2007—2008 | 30 | 2 | 5 | 6 | 2009—2011 | Toro Rosso | 55 | 0 | 0 | FIA WEC (2014, 2018-19, 2022, 2023), 24 Години Ле-Мана (2018, 2019, 2020, 2022), Формула E (2015—16) |
| Роман Грожан |
2008—2011 | 58 | 9 | 21 | 1 | 2009, 2012—2020 | Renault | 179 | 0 | 10 | |
| Камуї Кобаясі |
2008—2009 | 40 | 1 | 2 | 16 | 2009—2012, 2014 | Toyota | 75 | 0 | 1 | FIA WEC (2019-20, 2021), 24 Години Ле-Мана (2021, 2026) |
| Ніко Гюлькенберг |
2009 | 20 | 5 | 10 | 1 | 2010, 2012—2020, 2022—2026 | Williams | 266 | 0 | 1 | 24 Години Ле-Мана (2015) |
| Віталій Петров |
2006—2009 | 69 | 4 | 11 | 2 | 2010—2012 | Renault | 57 | 0 | 1 | |
| Лукас ді Ґрассі |
2006—2009 | 75 | 5 | 21 | 2 | 2010 | Virgin | 18 | 0 | 0 | Формула E (2016—17) |
| Бруно Сенна |
2007—2008 | 41 | 3 | 9 | 2 | 2010—2012 | HRT | 46 | 0 | 0 | |
 Карун Чандхок |
2007—2009 | 61 | 2 | 5 | 10 | 2010—2011 | HRT | 11 | 0 | 0 | |
| Пастор Мальдонадо |
2007—2010 | 72 | 10 | 18 | 1 | 2011—2015 | Williams | 95 | 1 | 1 | |
 Серхіо Перес |
2009—2010 | 40 | 5 | 9 | 2 | 2011—2024,2026 | Sauber | 298 | 6 | 39 | |
| Жером д'Амброзіо |
2008—2010 | 58 | 1 | 7 | 9 | 2011—2012 | Virgin | 20 | 0 | 0 | |
| Шарль Пік |
2010—2011 | 37 | 3 | 7 | 4 | 2012—2013 | Marussia | 39 | 0 | 0 | |
| Естебан Гутьєррес |
2011—2012 | 41 | 4 | 9 | 3 | 2013—2014, 2016 | Sauber | 59 | 0 | 0 | |
| Жуль Б'янкі |
2010—2011 | 37 | 1 | 10 | 3 | 2013—2014 | Marussia | 34 | 0 | 0 | |
| Макс Чилтон |
2010—2012 | 62 | 2 | 4 | 4 | 2013—2014 | Marussia | 35 | 0 | 0 | |
 Гідо ван дер Гарде |
2009—2012 | 82 | 5 | 18 | 5 | 2013 | Caterham | 19 | 0 | 0 | Європейська серія Ле-Ман (2016) |
 Маркус Ерікссон |
2010—2013 | 84 | 3 | 13 | 6 | 2014—2018 | Caterham | 97 | 0 | 0 | Індіанаполіс 500 (2022) |
| Александер Россі |
2013—2015 | 53 | 4 | 11 | 2 | 2014—2015 | Marussia | 5 | 0 | 0 | Індіанаполіс 500 (2016) |
| Феліпе Наср |
2012—2014 | 68 | 4 | 20 | 3 | 2015—2016 | Sauber | 39 | 0 | 0 | Чемпіонат спортивних автомобілів IMSA (2018, 2021, 2024) |
| Джоліон Палмер |
2011—2014 | 84 | 7 | 18 | 1 | 2016—2017 | Renault | 35 | 0 | 0 | |
 Ріо Харьянто |
2012—2015 | 89 | 3 | 7 | 4 | 2016 | Manor | 12 | 0 | 0 | |
| Стоффель Вандорн |
2014—2015 | 43 | 11 | 26 | 1 | 2016—2018 | McLaren | 41 | 0 | 0 | Формула E (2021—22) |
| Антоніо Джовінацці |
2016 | 22 | 5 | 8 | 2 | 2017, 2019—2021 | Sauber | 62 | 0 | 0 | 24 Години Ле-Мана (2023), FIA WEC (2025) |
 П'єр Гаслі |
2014—2016 | 49 | 4 | 13 | 1 | 2017—2026 | Toro Rosso | 194 | 1 | 5 | |
 Брендон Гартлі |
2010—2012 | 12 | 0 | 0 | 19 | 2017—2018 | Toro Rosso | 25 | 0 | 0 | FIA WEC (2015, 2017, 2022, 2023), 24 Години Ле-Мана (2017, 2020, 2022) |
| Сергій Сіроткін |
2015—2016 | 43 | 3 | 13 | 3 | 2018 | Williams | 21 | 0 | 0 | |
.svg){kind=small} Ніколас Латіфі |
2014—2016 | 31 | 0 | 1 | 16 | 2020—2022 | Williams | 61 | 0 | 0 | |
Примітки:
- Жирним виділено чинних пілотів Формули-1
- Тімо Ґлок взяв участь в чотирьох гонках Формули-1 у 2004 році за Jordan, але його першою командою Формули-1 після виступів у серії GP2 у 2006—2007 роках стала Toyota.
- Роман Грожан повернувся до GP2 після того, як втратив місце у Формулі-1 на сезон 2010 року. У сезоні 2012 року він підписав контракт із Lotus Renault і повернувся до Формули-1.
- Чемпіон GP2 2008 року Джорджо Пантано провів сезон 2004 року у Формулі-1 за Jordan, перш ніж почати виступати в GP2.
- Джанмарія Бруні та Антоніо Піццонія також обидва виступали у Формулі-1, перш ніж взяти участь у серії GP2.
- Сакон Ямамото виступав у Формулі-1 за Super Aguri у 2006 році. На сезон 2007 року він перейшов до GP2, перш ніж повернутися до Формули-1 у складі Spyker посеред сезону. Згодом, у 2010 році, він приєднався до HRT.
- Таблиця актуальна станом на Гран-прі Сінгапуру 2026.
Сезон 2005 року став першим в історії серії, змінивши нині вже неіснуючий чемпіонат Формули-3000. Команда Arden International здобула останні титули у Формулі-3000, тому розпочинала сезон у статусі одного з головних фаворитів.
Сезон розпочався 23 квітня 2005 року під час вікенду Гран-прі Сан-Марино на Автодромі Енцо та Діно Феррарі в Імолі, Італія. На передсезонних тестах, де визначалися стартові номери болідів дебютного сезону, найкращі результати продемонстрували команди iSport International та HiTech/Piquet Racing. Останню значною мірою фінансував колишній чемпіон світу Формули-1 Нельсон Піке, щоб допомогти своєму синові пробитися до королівського автоспорту.
Чемпіонат складався з 23 гонок — по дві за вікенд, за винятком Монако, де відбувся лише один заїзд. Переможцем став німець Ніко Росберг, якого після цього підписала команда Williams, а Гейккі Ковалайнен посів друге місце.
Цей сезон також запам'ятався тим, що став єдиним у GP2, де використовувалися шини з канавками на зразок Формули-1, а не сліки.
Сезон 2006 року став другим в історії серії. Після переходу чинного чемпіона Ніко Росберга до команди Williams та віцечемпіона Гейккі Ковалайнена на роль резервного пілота в Renault, головним раннім фаворитом у боротьбі за титул вважався Нельсон Піке-молодший із команди Piquet Sports. Утім, боліди ART Grand Prix під керуванням Александра Према та Льюїса Гамільтона також мали дуже високі шанси, враховуючи, що ART були чинними чемпіонами.
Уперше сезон розпочався окремо від календаря Формули-1 2006 року — 8 квітня на трасі у Валенсії, Іспанія, де першу перемогу здобув саме Піке-молодший.
Піке-молодший відразу захопив лідерство, але незабаром у боротьбу включився Гамільтон. Домінуючий відрізок у виконанні британця вивів його в лідери чемпіонату, перш ніж шальки терезів знову схилилися на користь Піке-молодшого.
Після напруженої боротьби за титул, яка тривала 20 гонок, Гамільтон завоював чемпіонство в передостанньому заїзді на Національному автодромі Монци в Італії, закріпивши свій тріумф другим місцем у 21-й, фінальній гонці.
Сезон GP2 2007 року розпочався 13 квітня на Міжнародному автодромі Бахрейну та завершився 30 вересня на трасі у Валенсії, яка була єдиним етапом, що не входив до календаря Формули-1. Майбутній чемпіон Тімо Ґлок задавав тон протягом усього сезону, але на завершальному етапі зіткнувся із жорсткою конкуренцією з боку Лукаса ді Ґрассі — утім, здобувши переконливу перемогу в останній гонці у Валенсії, Ґлок оформив чемпіонський титул.
Цей сезон став останнім, у якому використовувалося шасі першого покоління — GP2/05.
У сезоні GP2 2008 року брали участь ті самі команди, що й у попередніх сезонах.[35] Це також був перший випадок, коли календар серії супроводжував усі європейські етапи Формули-1 завдяки пізній угоді щодо проведення гонки на вуличній трасі Валенсії.[36] Це був перший сезон, у якому дебютував новий болід від Dallara — GP2/08, який став єдиною машиною не з Формули-1, що повністю пройшла краш-тест FIA 2007 року.[37]
Перемогу в чемпіонаті здобув Джорджо Пантано з команди Racing Engineering, а Бруно Сенна посів друге місце зі значним відставанням.
Сезон 2009 року розпочався та завершився на Піренейському півострові: перший гоночний вікенд пройшов на трасі Каталунья (9—10 травня), а фінальний — у форматі окремої головної події (без супроводу відповідного етапу Формули-1) на португальському Міжнародному автодромі Алгарве (19—20 вересня).
Титул здобув німецький новачок Ніко Гюлькенберг на передостанньому етапі чемпіонату в Монці, що стало лише другим випадком в історії серії, коли доля чемпіонства вирішилася до фінального етапу.
Сезон 2010 року включав десять етапів, і всі вони проходили у рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1. Серія стартувала в травні на трасі Каталунья та завершилася на трасі Яс-Марина в листопаді.
Пастор Мальдонадо здобув титул у своєму четвертому сезоні в серії. У середині сезону він виграв рекордні шість поспіль головних гонок. Серхіо Перес був його найближчим конкурентом, але доля титулу вирішилася вже на передостанньому етапі в Монці. Це стало останнім сезоном для шасі Dallara GP2/08 та компанії Bridgestone у ролі офіційного постачальника шин для серії.
Сезон 2011 року складався з дев'яти залікових етапів та фінального десятого етапу, де очки не нараховувалися — усі вони проходили в рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1. Серія стартувала в травні в Стамбулі та завершилася в Абу-Дабі в листопаді. У цьому сезоні до стартової решітки приєдналися дві нові команди — Carlin та Team AirAsia. Водночас команда DPR не була обрана для подальшої участі в серії. Згідно з трирічним циклом оновлень, попереднє шасі GP2 замінили абсолютно новим болідом — GP2/11. Також серія змінила постачальника шин з Bridgestone на Pirelli.
Чемпіоном став чинний переможець Азійської серії GP2 Роман Грожан, завоювавши титул на передостанньому етапі серії.
Сезон 2012 року включав дванадцять етапів, одинадцять з яких проходили в рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1, а один був окремим етапом у Бахрейні. Серія стартувала 24 березня в Малайзії та завершилася в Сінгапурі 23 вересня. У цьому сезоні команда Team Lazarus замінила Super Nova Racing, виступаючи під назвою Venezuela GP Lazarus. Команду Lotus ART перейменували на Lotus GP, що відображало поглиблення її співпраці з титульним спонсором Lotus Cars.
Давіде Вальсеккі з команди DAMS здобув титул, випередивши Луїса Разію з Arden на 25 очок, а третє місце посів Естебан Гутьєррес із Lotus GP.
Сезон 2013 року включав одинадцять етапів, і всі вони проходили в рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1. Серія стартувала 23 березня в Малайзії та завершилася в Абу-Дабі 3 листопада. Спочатку планувалося, що цей сезон стане останнім для шасі GP2/11, представленого у 2011 році, однак організатори серії вирішили використовувати його ще протягом трьох сезонів задля скорочення витрат.
Фабіо Леймер здобув титул, виступаючи за Racing Engineering, набравши загалом 201 очко та вигравши 3 гонки. Сем Берд із команди Russian Time посів друге місце.
Сезон 2014 року включав одинадцять етапів, і всі вони проходили в рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1. Серія стартувала 5 квітня в Бахрейні та завершилася в Абу-Дабі 23 листопада.
Джоліон Палмер здобув титул у Сочі, виступаючи за DAMS. Стоффель Вандорн, який виступав за ART Grand Prix, посів друге місце в заліку пілотів.
Сезон 2015 року включав одинадцять етапів, які проходили в рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1, а також фінального етапу Чемпіонату світу з гонок на витривалість — 6 годин Бахрейну. Серія стартувала в Бахрейні 18 квітня та завершилася в Абу-Дабі 29 листопада.
Продовжуючи використовувати шасі Dallara GP2/11, представлене у 2011 році, у цьому сезоні серія запровадила систему зменшення лобового опору (DRS), аналогічну до Формули-1. Серія використовувала ті самі точки контролю та активації на кожному автодромі, що й Формула-1, і дотримувалася аналогічних правил: для використання DRS пілот мав перебувати в межах однієї секунди від боліда попереду в точці контролю.
Стоффель Вандорн здобув титул у Сочі, виступаючи за ART Grand Prix. Александер Россі, який виступав за Racing Engineering, посів друге місце.
Сезон 2016 року включав одинадцять етапів, і всі вони проходили в рамках підтримки Чемпіонату світу Формули-1. Серія стартувала в Іспанії 14 травня та завершилася в Абу-Дабі 27 листопада. Планувалося, що цей сезон знову стане фінальним для комплекту шасі Dallara GP2/11, що дебютувало у 2011 році, та чотирилітрового атмосферного двигуна V8 від Mecachrome, який використовувався з першого сезону 2005 року, перш ніж на сезон 2017 року запровадять абсолютно новий комплект шасі й двигуна. Однак через чергове скорочення витрат організатори серії вирішили залишити поточне шасі та двигун ще на один сезон.
П'єр Гаслі здобув титул, виступаючи за команду Prema Racing, яка виграла командний залік у своєму дебютному сезоні. Антоніо Джовінацці, який також виступав за Prema, посів друге місце. Наступного сезону серія була перейменована на Чемпіонат Формули-2 FIA.
Права на телетрансляцію належали компанії Formula One Management, яка також керувала правами на Формулу-1.
Телеканал Sky Sports F1 транслював кожну гонку наживо у Великій Британії та Ірландії, тоді як Setanta Sports також здійснювала трансляції в Ірландії.
Перегони також показували в США на каналі NBC Sports Network компанії Comcast, а в Бразилії їх транслював кабельний телеканал SportTV. У Венесуелі трансляції здійснював MeridianoTV, а в решті Латинської Америки, починаючи з 2012 року, гонки показували на Fox Sports + — у записі для Південного конуса та наживо для Північного конуса.
Інші європейські країни: в Іспанії гонки транслювали MarcaTV, Antena 3 та TV3. У Німеччині платний телеканал Sky показував усі гонки наживо, а у Фінляндії платний канал MTV3 MAX транслював наживо всі гонки та кваліфікації. Італійський канал RAI транслював лише перегони.
| № | Етап | Траса | Роки |
|---|---|---|---|
| 1 | Етап GP2 в Імолі |
Автодром Енцо та Діно Феррарі | 2005—2006 |
| 2 | Етап GP2 на трасі Каталунья |
Каталунья | 2005—2016 |
| 3 |  Етап GP2 в Монако |
Міська траса Монте-Карло | 2005—2016 |
| 4 | Етап GP2 на Нюргбургринзі |
Нюрбургринг | 2005—2007, 2009, 2011, 2013 |
| 5 | Етап GP2 в Маньї-Курі |
Невер Маньї-Кур | 2005—2008 |
| 6 | Етап GP2 в Сільверстоуні |
Автодром Сільверстоун | 2005—2016 |
| 7 | Етап GP2 на Гокенгаймринзі |
Гоккенгаймринг | 2005—2006, 2008, 2010, 2012, 2014, 2016 |
| 8 |  Етап GP2 на Гунгароринзі |
Хунгароринг | 2005—2016 |
| 9 |  Етап GP2 на трасі Істанбул Парк |
Істанбул Парк | 2005—2011 |
| 10 | Етап GP2 в Монці |
Автодром Монца | 2005—2016 |
| 11 | Етап GP2 на трасі Спа-Франкоршам |
Спа-Франкоршам | 2005, 2007—2016 |
| 12 |  Етап GP2 в Бахрейні |
Міжнародний автодром Бахрейну | 2005, 2007, 2012—2015 |
| 13 | Етап GP2 у Валенсії |
Траса імені Рікардо Тормо | 2006—2007 |
| 14 | Етап GP2 у Валенсії |
Вулична траса Валенсії | 2008—2012 |
| 15 |  Етап GP2 в Алгарве |
Міжнародний автодром Алгарве | 2009 |
| 16 |  Етап GP2 на трасі Яс-Марина |
Яс-Марина | 2010—2011, 2013—2016 |
| 17 |  Етап GP2 в Сепангу |
Міжнародний автодром Сепанг | 2012—2013, 2016 |
| 18 |  Етап GP2 на трасі Марина-Бей |
Міський автодром Марина Бей | 2012—2013 |
| 19 |  Етап GP2 на Ред Булл Ринзі |
Ред Бул Ринг | 2014—2016 |
| 20 | Етап GP2 в Сочі |
Автодром Сочі | 2014—2015 |
| 21 |  Етап GP2 в Баку |
Вулична траса Баку | 2016 |
- ↑ В сезонах 2005-2010 років двигуни Mecachrome використовувалися під брендом «Renault».
- ↑ Spurgeon, Brad (1 червня 2005). Formula One experiments with its minor league. The International Herald Tribune. с. 22.
- ↑ Latest Formula 1 Breaking News - Grandprix.com. www.grandprix.com. Процитовано 31 липня 2026.
- ↑ Elizalde, Pablo. GP2 organisers announce GP3 series - GP3 - Autosport. Autosport.com (англ.). Архів оригіналу за 16 липня 2017. Процитовано 31 липня 2026.
- ↑ GP2 Series™ and GP2 Asia Series™ to be merged - GP2 Series - ©2010. www.gp2series.com. Архів оригіналу за 14 липня 2011. Процитовано 10 серпня 2026.
- 1 2 3 The regulations - GP2 Series - ©2010. www.gp2series.com. Архів оригіналу за 20 березня 2011. Процитовано 1 серпня 2026.
- 1 2 3 GP2 confirms race format. Autosport. Haymarket Media Group. 2004. Процитовано 10 серпня 2026.
- ↑ Race two format altered. Autosport. Haymarket Media Group. 2005. Процитовано 10 серпня 2026.
- 1 2 3 GP2 announces changes for 2006. Autosport. Haymarket Media Group. 17 січня 2006. Процитовано 10 серпня 2026.
- ↑ GP2 adopts Formula 1-like tyre rules for 2012. autosport.com. 4 жовтня 2011. Процитовано 4 жовтня 2011.
- ↑ The car and engine - Formula 2. www.fiaformula2.com. Архів оригіналу за 27 квітня 2017. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ Presentata a Monaco-la Dallara versione 2007 - FIA FORMULA 2. www.italiaracing.net (it-IT) . Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ GP2 unveils new car for 2008. www.autosport.com (англ.). 26 червня 2007. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ Second generation car unveiled at Ricard. Crash (англ.). 26 червня 2007. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ Perrin: GP2/08 improved in every area. Crash (англ.). 26 червня 2007. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ New Dallara GP2/08 chassis shows big improvement over outgoing model. Autoblog: Car News, Reviews and Buying Guides (англ.). Архів оригіналу за 10 грудня 2024. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ New GP2 car a challenge for teams. www.autosport.com (англ.). 10 вересня 2010. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ autosport.com - GP2 News: Exclusive: First shot of new GP2 car. www.autosport.com. Архів оригіналу за 8 липня 2010. Процитовано 9 серпня 2026.
- ↑ GP2 Series to introduce Drag Reduction System from 2015 (англ.). Архів оригіналу за 20 січня 2025. Процитовано 9 серпня 2026.
- 1 2 3 GP2 levels playing field with 'new' car for 2006. Crash (англ.). 17 січня 2006. Архів оригіналу за 4 вересня 2024. Процитовано 10 серпня 2026.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 The car and engine - GP2 Series. www.gp2series.com. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 10 серпня 2026.
- ↑ Engineering, Racecar (8 грудня 2007). Dallara GP2/08. Racecar Engineering (амер.). Процитовано 10 серпня 2026.
- ↑ GP2 Series with Pirelli in 2011-2013 - GP2 Series. www.gp2series.com. Архів оригіналу за 6 березня 2012. Процитовано 11 серпня 2026.
- 1 2 GP2 Series Standings 2005. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2006. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2007. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2008. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2009. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2010. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2011. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2012. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2013. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2014. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2015. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- 1 2 GP2 Series Standings 2016. Motorsport Stats. Процитовано 9 жовтня 2023.
- ↑ Current teams confirmed for 2008. Autosport.com. 19 жовтня 2007.
- ↑ New Valencia track secures GP2 race. Autosport.com. 18 квітня 2008.
- ↑ New car passes F1 crash tests. Autosport.com. 5 жовтня 2007. Архів оригіналу за 18 березня 2008.
