Т-34
| Т-34 | |||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Т-34 моделі 1942 року | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Тип | середній танк Схема: класична | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Походження |  СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Історія використання | |||||||||||||||||||||||||||||||
| На озброєнні | з 1940 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Оператори | Сучасні:
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Історія виробництва | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Розробник | КБ-520 ХПЗ | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Виробник | Завод №183 (Харків) → Уральський танковий завод №183 (УТЗ) | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Виготовлення | 1940–1958 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Виготовлена кількість | 84 070[1] | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Варіанти | Т-34, Т-34-57, Т-34-85 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Характеристики | |||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 25,6 — 32 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Довжина | 5920 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Довжина ствола | 30,5 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Ширина | 3000 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Висота | 2405 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Обслуга | 4 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Калібр | нарізна 76-мм танкова гармата зразка 1938/39 років (Л-11) | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Підвищення | −5…+25° | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Темп вогню | 2 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Приціл | телескопічний ТОД-6 зр. 1940, перископний ПТ-6 зр. 1940 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Броня | сталева катана з неглибоким поверхневим загартуванням Лоб: верх: 45 / 60°, низ: 45 / 53° Борт: верх: 40 / 40°, низ: 45 / 0° Корма: верх: 40 / 47°, низ: 42 / 45° Дах: 16—20 Днище: 13—16 Башта: лоб: 45, маска гармати: 40, борт: 45 / 30°, корма: 45 / 30°, дах: 15 / 84° | ||||||||||||||||||||||||||||||
Головне озброєння | боєкомплект: 77 | ||||||||||||||||||||||||||||||
Другорядне озброєння | 2 × 7,62-мм ДТ | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Двигун | 
500 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Питома потужність | 19,5 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Підвіска | підвіска Крісті 550 тиск на ґрунт: 0,62 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Дорожній просвіт | 400 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Швидкість | шосе: 54 бездоріжжя: 25 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Прохідність | підйом: 36° стінка: 0,75 рів: 3,4 брід: 1,3 | ||||||||||||||||||||||||||||||
Т-34 у Вікісховищі | |||||||||||||||||||||||||||||||
T-34 (розм. тридцятьчетвірка) — радянський середній танк періоду Другої світової війни, перший у світі сучасний (дизельний) танк у масовому виробництві, випускався серійно з 1940, був основним танком РСЧА до першої половини 1944, коли на зміну йому прийшов танк модифікації Т-34-85. Наймасовіший середній танк Другої світової війни[3][4][5].
Розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу № 183 під керівництвом М. І. Кошкіна. Успішність проєкту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизель-двигуна В-2, завдяки якому середній товстоброневий Т-34 успадкував від легкого тонкоброневого БТ надзвичайно високу питому потужність (відношення потужності двигуна до бойової маси), забезпечив в перебігу всієї Другої світової війни абсолютну перевагу танка Т-34 в прохідності, маневровності, рухливості, а також ваговий резерв для модернізації з урахуванням нагромаджувального досвіду бойового застосування. З 1942 по 1945 роки основне багатосерійне виробництво Т-34 було розгорнуто на потужних машинобудівних заводах Уралу та Сибіру і тривало у повоєнні роки.
Провідним заводом з модифікування Т-34 був Уральський танковий завод № 183. Остання модифікація (Т-34-85) перебуває на озброєнні деяких країн і донині[6].
Танк Т-34 зробив великий вплив на результат війни і на подальший розвиток світового танкобудування. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями та військовими експертами одним з найкращих[джерело?] танків Другої світової війни. Танк Т-34 є найвідомішим радянським танком та одним із найбільш упізнаваних символів Другої світової війни. До теперішнього часу збереглося багато цих танків різних модифікацій у вигляді пам'ятників та музейних експонатів.
З 1931 року в СРСР отримала розвиток серія легких колісно-гусеничних танків БТ, прототипом яких послужила машина американського конструктора Джона Крісті. У ході серійного випуску машини цього типу постійно модернізувалися в напрямку збільшення вогневої потужності, технологічності, надійності та інших параметрів. До 1937 року в СРСР був створений та почав серійно випускатися танк БТ-7М з конічною баштою; подальший розвиток лінійки «БТ» передбачалося в декількох напрямках:
- Збільшення запасу ходу шляхом використання дизельного двигуна (цей напрямок призвів до створення танка БТ-7М).
- Поліпшення колісного ходу (роботи групи М. Ф. Циганова над дослідними танками БТ-ІС).
- Посилення захищеності танка шляхом установки броні під значними кутами нахилу при деякому збільшенні її товщини. У цьому напрямку працювала група М. Ф. Циганова (експериментальний танк БТ-СВ) та конструкторське бюро Харківського заводу.
Конструкторське бюро Танкового відділу Харківського паровозобудівного заводу (ХПЗ), єдиного підприємства, що випускав танки «БТ», з грудня 1936 року очолював Михайло Ілліч Кошкін. Перший проєкт, створений під його керівництвом, танк БТ-9, був відхилений восени 1937 року через грубі конструктивні помилки та невідповідності вимогам завдання. 13 жовтня 1937 автобронетанкове управління РСЧА (АБТУ) видало заводу № 183[зн 1] тактико-технічні вимоги на новий танк під індексом А-20, що виглядали таким чином:
|
Вимоги завдання поєднували в собі всі три напрями модернізації танків «БТ».
Унаслідок слабкості КБ заводу № 183, на підприємстві для робіт з новим танком було створено окреме конструкторське бюро, незалежне від КБ Кошкіна. До складу КБ увійшов ряд інженерів КБ заводу № 183 (в тому числі Олександр Олександрович Морозов), а також велика група випускників Військової академії механізації та моторизації (ВАММ). Керівництво КБ було доручено ад'юнкту ВАММ Адольфу Діку. Конструкторським бюро був розроблений технічний проєкт танка А-20, але із запізненням на півтора місяця. Ця затримка спричинила анонімний донос на керівника КБ, внаслідок якого Дік був заарештований, звинувачений у зриві урядового завдання та засуджений на 20 років таборів[7].
Конструкторське бюро було реорганізовано, його керівником став Кошкін. У березні 1938 року проєкт танка був затверджений. Проте до цього моменту у військового керівництва країни виникли сумніви в правильності обраного типу рушія для танка (в СРСР вже з'явилися матеріали (марки сталі), траки з яких мали достатній ресурс), що послужило причиною виникнення пропозицій про створення двох варіантів танка: колісно-гусеничного (як і передбачалося початковим завданням) та виключно гусеничного. 28 квітня 1938 року в Кремлі пройшла нарада Народного комісаріату оборони, на якій було розглянуто проєкт нового танка. Вирішено було продовжити роботи, але рішення про тип рушія, як і про тип підвіски (торсіони), прийнято не було.
Крім того, з'явилися пропозиції з посилення бронювання машини.
Громадянська війна в Іспанії, в якій взяли активну участь поставлені республіканському уряду легкі танки Т-26 та БТ-5, показала висхідну роль протитанкової артилерії та насичення нею армій розвинених країн. При цьому основною протитанковою зброєю стали не протитанкові рушниці та великокаліберні кулемети, а скорострільні малокаліберні гармати калібру 25 — 47 мм, які, як показала практика, легко вражали танки з протикулевим бронюванням, і прорив оборони, насиченої подібними гарматами, міг коштувати великих втрат у бронетехніці.
Аналізуючи розвиток закордонної протитанкової зброї, головний конструктор заводу № 174 С. Гінзбург писав:
|
Основу танкового парку РСЧА наприкінці 1930-х років становили танки серій БТ та Т-26, броньовий захист яких був розрахований щонайбільше на протидію гвинтівковим бронебійним кулям та осколкам снарядів. Тому одним з напрямків розвитку радянського танкобудування стало істотне підвищення бронезахисту танків від вогню найбільш поширених протитанкових засобів. Практично всі перспективні розроблювані танки повинні були витримувати вогонь 37-мм протитанкової гармати, яка виявилася головним ворогом радянських танків в Іспанії. Цього можна було добитися як простим збільшенням товщини броні (як мінімум до 40 — 45 мм гомогенної або 30 — 40 мм