На космічній станції

Збоку супутник був схожий на великого летючого жука з розпластаними крилами сонячних батарей і чутливими вусиками антенних пристроїв. Цей жук на півроку стане його домівкою. Янг потиснув на прощання руку командира модуля, що доставив його на орбіту, й через вузький лаз шлюзової камери перебрався у житловий відсік. Старий космічний вовк, він не визнавав ніяких сентиментів, але дивився в ілюмінатор, поки модуль не перетворився на крихітну зірочку, що загубилася на фоні чорного неба.

Тепер він залишився один в оточенні безмовної порожнечі. Звільнився від скафандра й заходився знайомитися зі своїм новим житлом. «Не розкіш, але жити можна», — подумав Янг, закінчивши огляд начиненого апаратурою відсіку й крихітного кубрика з камбузом і гамаком.

Він влаштовувався розсудливо, неквапливо, з усвідомленням того, що поспішати нікуди.
Янг почув писк зумера з динаміка, вмонтованого над крихітним столом, — так звучав сигнал контрольних вимірів. Стрілки на пульті сколихнулись і завмерли в своїх секторах. Залишилося зняти показники й передати на Землю. Уся процедура зайняла не більше трьох хвилин. Поглянув в ілюмінатор: трохи збоку пливла чудова блакитнувата куля. Земля здалася Янгу такою далекою, що він гостро відчув самотність і, відійшовши від ілюмінатора, вернувся до столика й розкрив словник есперанто.